Види велодозвілля. Ганяємо AlleyCat

Саме по собі катання на велосипеді для переважної більшості людей є дозвіллям. Величезна кількість найрізноманітніших дисциплін дає змогу кожному підібрати щось до смаку: від простих прогулянок парковими доріжками до екстремальних даунхілу і стріт/дьорту. Кожен вид катання передбачає свій стиль спілкування, поведінки, манери одягатися і, звісно ж, свої особливі елементи велосипедної моди. Іншими словами, велосипедний світ ділиться на велику кількість велосубкультур, якщо дозволите.

У наші урбаністичні часи, коли вибратися кудись на природу стає дедалі важче, люди відштовхуються від суто міських умов, намагаючись урізноманітнити їх якомога більше. З'являється тренд на новий тип велосипедів - fixed gear, а разом з ним - і новий рід захоплень. Мова про перегони AlleyCat.

Як відомо, fixed gear, або скорочено-пестливе fixie, - це велосипеди з прямою передачею, тобто касета не має фривіла, а отже, крутиш педалі - їдеш, перестаєш крутити - колесо стопориться. Найцікавіше, що коли крутиш педалі назад, то і велосипед починає рухатися назад.

На просторах нашої Батьківщини фікседи роблять зі старих радянських велосипедів, наприклад, "Старт-шосе" від ХВЗ. Річ у тім, що фікседи, - це, так би мовити, дорожні версії трекових велосипедів. Вони мають бути максимально легкими і конструктивно простими. Тому на них не ставляться ні гальма, ні система перемикання передач.

З'явилися такі велосипеди завдяки кур'єрам, яким доводилося весь час залишати без нагляду свій транспорт. Викрасти велосипед з прямою передачею і без гальм досить складно, якщо немає досвіду їзди на такому. Простіше вже забрати! Поступово такі велосипеди дедалі набирали популярності, і в останні кілька років стали модним аксесуаром, який паралельно слугує засобом пересування на роботу і приводом "потусити" з однодумцями. А щоб тусити було цікавіше, все ті ж кур'єри вигадали перегони AlleyCat, щоб виявляти найкращого з кур'єрів. Почалася ця справа в Торонто трохи більше двадцяти років тому.

Отже, Аллейкет є неофіційною міською велогонкою. На перше місце в цьому змаганні ставиться не стільки перемога, скільки просто участь. Існує кумедна традиція нагороджувати останнього, хто фінішував. Уперше такі перегони відбулися 1989 року, а далі проводилися періодично на Геловін і День святого Валентина. Після того, як про них стало відомо широкому колу людей (велокур'єри з Торонто розповіли про свою розвагу на міжнародних перегонах велокур'єрів C. M. W. C. Berlin 1993 року), цей тип перегонів пішов світом, швидко набуваючи дедалі нових і нових прихильників. Сьогодні в багатьох великих містах світу постійно влаштовуються Аллейкети, мода вже проникла і в менші населені пункти.

Правила проведення змагань доволі вільні, що дає можливість організаторам самостійно обирати стиль проведення перегонів: або це розважальний захід, або ж справді серйозна спортивна подія, на кшталт веломарафону, що вимагає високого рівня фізичної підготовки від учасників. Але в будь-якому разі, мають бути присутніми чекпоінти (контрольні пункти часу), між якими можна довільно вибирати маршрут, що дає уявлення про знання учасником місцевості. Або ж завдання може бути складнішим - чекпоінти із завданнями. Перш ніж отримати інформацію про наступний чекпоинт, гонщик повинен виконати якесь завдання, наприклад, трюк на велосипеді. Взагалі, тут ніхто нікого не обмежує, все залежить від хитромудрості та підступності організатора, який бажає "познущатися" над учасниками. Приклади кумедних завдань - випити стопочку горілочки, з'їсти щось гостре. Ясна річ, їхати після цього важче, але в тому-то й веселощі!

Цікаве пояснення цих неформальних перегонів дала відома газета New York Times в одній зі статей, присвячених міським велоперегонам. Приблизний переклад такий: "Аллейкети - це марафони, але на "немарафонних" велосипедах, вони призначені для тих, хто віддає перевагу показувати татуювання замість спандексу (йдеться про велоодяг - прим. автора)". Дійсно, сучасні перегони Аллейкет неможливі без модних учасників, якими є майже всі фіксери. Дивний одяг, смішні кепки, окуляри, борода та/або вуса і татуювання по всьому тілу - такий вигляд має типовий власник фіксед гіра. Велосипеди до пари. Яскраві та самобутні, обов'язково несхожі на "побратимів".

Ще однією відмінністю від звичних для нас велосипедних змагань є використання карток у спицях (spoke cards) замість звичайних гоночних номерів. Ця традиція з'явилася частково завдяки власне кур'єрам, які спочатку використовували карти Таро (як ви розумієте, банально написати номер на білому папірці нікому на думку не спало), частково на це вплинула інша велоїгра - Spokepoker. Суть її була в тому, що велосипедисти їздили містом у пошуках звичайних гральних карт, а коли знаходили, кріпили їх між спицями. Детальніші правила автору цієї статті роздобути не вдалося, але є припущення, що гра відрізнялася від звичної карткової лише методом роздачі. Втім, якщо комусь дуже цікаво, то можна розпитати у жителів Сан-Франциско - саме там з'явився такий вид розваги. На дворі були дев'яності. Повертаючись до Аллейкет, ще варто зазначити, що багато учасників після змагань не знімали карти, і в найзавзятіших спортсменів усі колеса були завішані доказами їхньої участі в перегонах.

Поступово власники велосипедів стали розширювати "асортимент" своїх карток на колесах, використовуючи не тільки гральні карти і карти Таро, а й інші відповідні за розміром заламіновані зображення. Це стало способом висловити щось світу, показати свою індивідуальність. Як і все, що швидко набирає популярності, spoke cards були помічені заповзятливими бізнесменами, завдяки яким їхній випуск сьогодні являє собою окрему індустрію. Чого тільки не зустрінеш тепер на цих картках! Від простих малюнків і крилатих фраз до політичних гасел і авторських принтів від іменитих художників-представників сучасного мистецтва. Президентська кампанія в США 2008 року (Обама і Маккейн) відбилася на spoke cards особливо яскраво.

Перегони Аллейкет хоч і набули сьогодні всесвітнього поширення і популярності, але майже скрізь досі є нелегальними. Річ у тім, що проводяться вони в міських умовах, і велосипедисти в гонитві за перемогою порушують усі мислимі й немислимі правила, лякаючи й наражаючи на небезпеку водіїв, пішоходів і себе.

Фікседи - дуже швидкий транспорт, на якому, до того ж, немає гальм. Швидко зупиниться із заблокованим заднім колесом ніяк не вийде - занадто мала пляма контакту, та й ефективність уповільнення, коли стирається покришка, набагато нижча (пам'ятаєте, навіщо автомобілям АБС?). У багатьох країнах отримати дозвіл на такі перегони майже неможливо, хіба що на найшкідливіші варіації Аллейкетів, от і доводиться бути підпільниками, як стрітрейсери.

Утім, якщо організатори тямущі, якщо є голова на плечах в учасників, то негативні й тим паче трагічні ситуації можна мінімізувати. Та й нема чого мчати стрімголов, адже головне не перемога, а участь!